Академія пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України (м. Черкаси) славиться своїми героїчними випускниками, багато з яких обіймають високі посади у підрозділах МНС України, а понад п’ятдесят – за мужність і професійну майстерність нагороджені високими урядовими нагородами. Серед них Герої Радянського Союзу, кавалери Почесної відзнаки Президента України – зірки «За мужність» лейтенанти внутрішньої служби Володимир Правик і Віктор Кібенок, котрі (як і сотні інших випускників навчального закладу) під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року показали всі ті кращі якості, яких вони набули в рідних стінах.
    Звичайно, самопожертві та відвазі не можна навчити. Але в академії вчать курсантів, студентів і слухачів приймати швидкі і правильні рішення в екстремальних ситуаціях, працювати з технікою та аварійно-рятувальними засобами, мати психологічну витримку, вміти заспокоювати потерпілих, надавати їм першу медичну допомогу тощо. Можливо, саме тому не тільки серед випускників, а й серед курсантів та студентів є такі, що мають урядові нагороди. Декого з них спонукала до вступу в академію участь у якій-небудь надзвичайній ситуації.
    1 червня 2010 року, в День захисту дітей, Президент України Віктор Янукович нагородив медаллю «За врятоване життя» курсанта АПБ Олександра Крамарчука. Напередодні вступу до академії він разом із товаришем врятував життя трьох чоловіків, які ранньої весни перекинулися із човном у крижану воду. За три роки до цього серед лауреатів престижної нагороди «Гордість країни» були курсанти 1 курсу академії Юрій Козацький, Віктор Бовсуновський, Дмитро Нелупенко та молодший сержант служби цивільного захисту Анатолій Ляпота. Вони отримали нагороду у номінації «Видатні приклади відваги» за вчинок, який здійснили, будучи школярами випускного 11-го класу – у своєму рідному селі Недайвода Криворізького району Дніпропетровської області врятували із охопленої вогнем хати чотирьох дітей та їхню матір. Тодішній Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Нестор Шуфрич особисто нагородив хлопців найвищою нагородою МНС «За відвагу в надзвичайній ситуації» I-го ступеня та запропонував їм на вибір безкоштовне навчання у будь-якому вищому навчальному закладі країни. Всі хлопці без вагань одностайно вирішили після закінчення 11-го класу вступати саме до Академії пожежної безпеки. Так само, як свого часу зробив Олександр Крамарчук. Той, хто одного разу когось врятував, почувається відповідальним за долі інших людей.
    Під час урочистостей, які пройшли в Академії пожежної безпеки 17 вересня 2010 року з нагоди Дня рятівника, присутній на святі директор Державного Департаменту пожежної безпеки МНС України генерал-майор служби цивільного захисту Василь Андрієнко вручив курсантові 4-го курсу факультету пожежно-рятувальної діяльності АПБ Романові Сущенку відзнаку (нагрудний знак) «За відвагу в надзвичайній ситуації» ІІ ступеня. Високу нагороду МНС України хлопець отримав за мужність та відвагу, що проявив 2 липня 2010 року під час врятування життя двох п’ятнадцятирічних дівчат, які мало не потонули у Чорному морі поблизу селища Оленівка Чорноморського району АР Крим.
    Той літній день видався чудовим, але море дуже штормило. Двадцятирічний Роман успішно завершив навчання на третьому курсі Академії пожежної безпеки, і з чистим серцем, маючи канікулярну відпустку, спокійно відпочивав разом з батьками, милуючись чорноморськими краєвидами.
    Раптом увагу відпочиваючих привернули двоє юних дівчат, яких хвилями віднесло метрів за тридцять у море. На глибині вони почали тонути.
    Люди на березі здійняли галас, якийсь чоловік навіть поплив до дівчат на допомогу, але, швидко зрозумівши, що не подолає високі хвилі, повернув назад... Довго не роздумуючи, випробувати долю кинулися і Роман та його батько Михайло Іванович.
    Роман першим дістався до знесилених дівчат. Підхопив одну з них і, заспокоюючи як міг, потяг до берега. Але дівчина майже не чула свого рятувальника, бо за кілька хвилин знепритомніла. На березі Роман почав робити їй штучне дихання, як цьому вчили в академії.
    Підбігли відпочивальники. Коли дівчина отямилася, Роман залишив її під опіку своєї мами та знову кинувся у воду – на допомогу батькові. Мама його не зупиняла, лише витирала сльози, що самі собою лилися з очей. Спостерігаючи, як син бореться за життя, жінка просила Бога, щоб дав йому ще сили…
    Коли Роман дістався до батька, той, підтримуючи дівчину, вже ледве тримався на хвилях. «Романе, допоможи, сам я її не витягну!» – чоловік не чув свій голос – чи крикнув, чи прошепотів…
    Наступного дня вдячні п’ятнадцятирічні подружки знайшли сім’ю Сущенків на пляжі. «Ніколи не думала, що смак смерті – солоний!» – сказала своїм рятівникам Христина. Дівчина рано залишилася сиротою і була всиновлена пастирем християнської церкви. Її подружку (якій Роман робив штучне дихання) звали Оленкою. Вдячна Оленчина мама Наталя Матвіїшин (мама чотирьох дітей) згодом надіслала на ім’я ректора Академії пожежної безпеки листа. Розповідаючи про надзвичайну ситуацію, в яку потрапила на відпочинку донька, а також про героїчні дії хлопця, який її врятував, жінка зокрема написала: «…Він проявив не тільки мужність і готовність допомогти, але також і гарну спортивну та професійну підготовку. Дякую Вам за мою врятовану дитину і за те, що готуєте таких прекрасних хлопців, які зроблять людям багато добра!»
    Про щасливе врятування дівчат ще кілька днів переповідали на узбережжі один одному відпочивальники. А начальник бази відпочинку, де проживала сім’я Романа, навіть розповів про цей випадок рятувальникам з пожежної частини м. Чорноморська.
    Багато хто при зустрічі з Романом дивувався, звідки у такого тендітного хлопчини знайшлося стільки мужності та фізичних сил. А Роман лише посміхався і на всі запитання, не вдаючись у подробиці, відповідав, що має певний досвід.
    Проте подробиці були б досить цікаві! Після завершення навчання на першому курсі Роман Сущенко проводив літню відпустку у м. Коблево разом з близьким другом Максимом Руденком та його сім’єю. Того дня він бавився з надувним матрацом на високих хвилях, коли почув крики про допомогу і за два метри від себе побачив надувний круг. Думав, що то дитина чіпляється за його край. Аж виявилося, що тоне доросла жінка. Роман навіть про матрац свій забув, кинувся то потопаючої, схопив під руку. З іншого боку підплив на допомогу якийсь чоловік. Так удвох і дотягли перелякану жінку до берега… Щоправда штучне дихання тоді Романові робити не довелося!
    От і зважай після таких пригод: вибрана хлопцем професія рятувальника – просто професія, випадковий збіг чи доля?!

На фото: високу нагороду вручає Романові Сущенку генерал-майор служби цивільного захисту Василь Андрієнко



 

Світлана Єренкова
Фото Сергія Федоренка