Залишилося зовсім небагато часу – через лічені дні здійсниться мрія, яку ми так довго плекали: ми станемо офіцерами!
Так часто буває, що в кінці шляху згадуєш його початок.
    Пам’ятаю, як після виснажливих вступних іспитів ми, збентежені, але дуже горді, поселялися в курсантський гуртожиток, як проходили курс молодого бійця, який став для нас остаточним випробуванням на міцність та придатність до обраного фаху. І хоча було важко, тим вагомішою була винагорода – Присяга на святому для кожного українця місці – на Чернечій горі в Каневі, перед обличчям застиглого в камені Тараса Шевченка! М присягали на вірність Україні, беручи у свідки найрідніших людей та безсмертний дух Великого Кобзаря, і нам здавалось, що сам Господь, освячуючи щедрим осіннім дощем, благословляє нас на благородну справу – порятунок людей!
    А потім розпочалися роки насиченого курсантського життя, протягом яких ми зрозуміли ціну товариської допомоги, важливість дружньої підтримки, вагомість сказаного слова. Під час бойових чергувань та пожежно-тактичних навчань, особливо перед обличчям реальної небезпеки, ми по-справжньому відчували на собі й серйозність та небезпечність вибраної професії, й велику відповідальність за людей, які потрапили в біду.
    Чотири роки навчання в академії були прекрасними і дуже цікавими! Назавжди залишаться в пам’яті моменти навчання, участь у різноманітних конкурсах, концертах художньої самодіяльності, спортивних змаганнях…
    І протягом усього цього часу поряд були наставники – начальники і командири, які стали для нас взірцем офіцерської честі. Вони були вимогливими і водночас турботливими, як справжні батьки. Але діти виростають і покидають рідний дім…
Нині й ми покидаємо дім, яким стала для нас Академія пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. З легким сумом та великою вдячністю ми прощаємося з рідним навчальним закладом та обіцяємо завжди бути гідними учнями своїх наставників.
    Стоячи на порозі нового, самостійного життя, ми впевненні, що девіз нашої Alma Mater «Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя» став особистим девізом для кожного з її випускників.

 

Курсант 44 взводу ФПБ АПБ
Юлія Ісаєнко


 

Із записника журналіста

    Курсант 4-го курсу молодший сержант служби цивільного захисту Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України Юлія Ісаєнко закінчила загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів смт Геронимівка Черкаського району. З 4 років виступала на сцені. У шкільні роки активно займалася волейболом, брала участь у художній самодіяльності, була членом команди КВН та дружини юних пожежників. Після проходження учнями випускних класів спеціальних психологічних тестів шкільний психолог звернув увагу на те, що дівчина просто народжена бути рятувальником і порадив Юлії вступати на навчання до Академії пожежної безпеки.
    Психолог не помилився. Відмінниця навчання, молодший сержант с.ц.з. Юлія Ісаєнко просто обожнює вибрану професію, особливо, брати участь у гасінні пожеж та рятуванні потерпілих. Дуже шкодує, що дівчат не призначають на посади начальників пожежно-рятувальних караулів та прагне проявити себе у бойовій роботі. Після випуску дівчина поїде працювати у підрозділах МНС України у м. Запоріжжя і хоче продовжити навчання в академії заочно.
При зрості 160 см Юлія пишається своїми сильними подачами у волейболі, фізичним загартуванням, витривалістю та здатністю переносити будь-які труднощі життя. Але однокурсникам вона запам’ятається насамперед чарівною дівочою привабливістю та вродою, надзвичайно товариською вдачею і невичерпним ентузіазмом, своїми здібностями до навчання та наукового пошуку, голосом талановитої співачки та сяючою життєрадісною посмішкою.

Світлана Єренкова
На фото: майбутня випускниця АПБ Юлія Ісаєнко