Від сільського учителя до начальника кафедри мовної підготовки, доцента, кандидата філологічних наук Національного університету цивільного захисту України – такий насичений життєвий шлях Ірини Богданової.
Як-то кажуть, Жінка…Це – Велика Таїна…Писати про Жінку завжди складно. Як свідчать психологи, чоловіцтво і жіноцтво – дві різні планети, що рухаються кожна за своїми орбітами та параметрами. Складно через те, що маєш сумнів, а чи можна взагалі збагнути жінку в її всемірності, і чим, власне, вимірюється жінка – красою, добротою, щирістю, а може пристрастю? Жінкою ж охоплюється все – від найменших дрібниць до найтонших нюансів…і все це не пафосні слова…Вони у повній мірі відтворюють внутрішнє єство героїні невеликого ессе.
Навчанню в аспірантурі вона віддала перевагу сіяти вічне, розумне, добре у сільській школі
Після закінчення у 1985 році на той час Харківського державного педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди Ірина відмовилась від аспірантури та подальшої роботи на кафедрі. Отримавши направлення до Івашківської восьмирічної школи Золочівського району Харківської області, не вагаючись, поїхала піднімати освіту на селі. «Це були кращі роки мого життя, - пригадує сьогодні Ірина Євгенівна. – Саме там і тоді я відчула, що потрібна людям, потрібна маленьким і допитливим, що широко розкритими оченятами дивились на мене, як гумки вбирали все, що їх цікавило». На той час вчителів на селі бракувало. Молоді спеціалісти, щойно закінчивши вищий педагогічний заклад, намагались залишитись у місті – цивілізація ж…Молода вчителька розпочала свою трудову діяльність не тільки за фахом – вчитель української мови та літератури, а й викладала музику у школі та дитсадку, давала уроки з аеробіки. А ще – брала активну участь у художній самодіяльності. Захоплення бардівською піснею залишиться у неї на все життя.
Перша заслужена нагорода
Вперше у своєму житті 23-річна вчителька серйозно хвилювалась. Відкритий урок у сільській школі у класі, де половина дітей була із фізичними вадами, для представників Міністерства освіти і науки СРСР надовго запам’ятався Ірині. «Тоді у своїй вчительській діяльності я намагалась втілювати у навчальний процес сучасні інноваційні технології – блочну систему подання матеріалу. – говорить жінка. – Це і лягло в основу мого відкритого уроку. Звичайно, хвилювалась: у класі була половина дітей із мовними вадами». Допомогло те, що кажуть – УЧИТЕЛЬ ВІД БОГА. А це не тільки відмінна фахова підготовка, це й уміння спілкуватись, уміння зацікавити, уміння правильно розтлумачити. Результатом правильно обраної життєвої стезі стала відмінна оцінка представника МОН СРСР. Протягом п’яти років роботи у сільській школі Ірина Євгенівна була нагороджена багатьма відзнаками, серед яких – Грамоти МОН СРСР, МОН УРСР.
До рідної альма-матер
У 1990 році Ірина повертається до Харкова, до своєї рідної альма-матер. У Харківському державному педагогічному інституті ім. Г.Сковороди працює на кафедрі української мови. Після закінчення аспірантури захистила дисертацію з теми «Стилістика художнього простору в мові харківських поетів-романтиків 20-30-их рр. ХІХ століття». Саме в цей момент Ірина зустрічає своє кохання, одружується і народжує донечку Оленку.
На кафедрі вона була у своєму колі однодумців. Активна і діяльна, Ірина й тут була членом профкому інституту, брала участь у художній самодіяльності.
Тендітна жіночка на передовій інноваційних перетворень
У 2003 році велика родина Національного університету цивільного захисту України прийняла уже досвідченого фахівця до свого осередку. Саме з цього моменту започаткувався якісно новий етап у розвитку мовної підготовки курсантів, студентів та слухачів університету. Під керівництвом завідувача кафедри мовної підготовки Ірини Євгенівни Богданової у короткий термін було створено науково-дослідну мовну лабораторію, а ще в коротший термін вона заявила про себе на всю Україну. Використавши свій багатий досвід роботи, вона підібрала та згуртувала команду однодумців, яка сьогодні піклується та вболіває про мовну компетенцію та мовне здоров’я кожного державного службовця Національного вишу МНС, задаючи тон всім вищим навчальним закладам силових структур. Під її професійним керівництвом відчутні плідні результати щодо поповнення лав науковців з числа працівників навчального закладу.
Якщо зазирнути в минуле – 19-го червня 2004 року тоді в Університеті цивільного захисту України уперше в системі вишів МНС відбувся захист магістерських робіт англійською мовою. Рівень мовної підготовки оцінювали незалежні експерти із провідних вищих навчальних закладів Харківщини. Теми робіт охоплювали практично всі сфери профілактичної та оперативної діяльності підрозділів МНС.
Ірина Богданова зазначає, що захист дипломних робіт іноземною мовою забезпечує реалізацію вимог щодо мовної компетенції фахівців у сфері цивільного захисту, їх спроможності вільно інтегруватися у професійну сферу закордонних служб з метою набуття необхідного досвіду, нових знань та вмінь.
Бути на варті знань. На варті мови. На варті слова.
Новий викладач заходить до аудиторії - і... починається свого роду іспит. А якщо цей вчитель – тендітна жінка, а аудиторія наповнена десятками пар лукавих очей молодих чоловіків? Здається – навчальному процесу тут не бути. Але ні, все упорядковується, мов за мановінням чарівної палички, балакуни - в нокауті. Відновлюються належні взаємна повага і субординація. Це про Ірину Євгенівну Богданову. Народилася вона у рік дракона, але природа нагородила її м’яким та врівноваженим характером, із напористою рішучістю, дала багату природну душу та звабливу чарівність. Ось уже 30 років поспіль залишається вірною ця самовідданою викладацькій справі. І справу свою вона знає добре.
«Cіяти «добре, розумне, вічне»,- зазначає один із вихованців Ірини Євгенівни Артем Буряк, п’ятикурсник факультету пожежної безпеки, - так можна охарактеризувати життєве кредо мого улюбленого викладача. А сіє вона якісно. Піклується про мовне здоров’я кожного».
Звичайно, можна сподіватись: великих успіхів досягне кафедра, коли нею керує така рішуча, енергійна та заповзятлива жінка, із відкритою душею, щирою посмішкою.
Затишно в робочому кабінеті Ірини Євгенівни, привітно зустрічає вона відвідувачів, нікому не відмовляючи у слушній пораді та допомозі. Поважають її керівництво університету та колеги, шанобливо ставляться курсанти та студенти. Захоплюється вона художньою літературою та бардівською піснею. А в її оселі горить незгасиме яскраве багаття, зберігаючи родинне тепло та затишок.

Вікторія Коленко, прес-служба Національного університету цивільного захисту МНС, фото - ігоря Котова